Лісова

з рубрики / циклу «Осінні барви дощові»

Ранок був теплий. Вечір був грубий.

Десь поміж них загубилися дні.

Конику милий, конику любий,

Де ота сила, що дав ти мені?

В лісі сова мене розуму вчила,

Вчила пітьму розрізняти й добро.

Де ці уроки, учителько мила?

Я збожеволіла… Певне, давно…

Мила берізко, ну як мені жити?

Ти ж мене вчила краси…

Без людей

Шкіру мою всю подряпали віти,

Геть посіріла ця зелень очей.

Вечори гріли, ранки світили,

Дні божевільні дорогу тягли.

Ви ж бо любити мене не навчили,

Ви чомусь серця мені не дали…

Візьміть участь в обговоренні

29.10.2013 00:59 Наташа Максимец

Мавки теж вміють кохати, ще більше чим інші....

29.10.2013 00:58 Наташа Максимец

господи. наче з душі..... ми божеволіємо, коли в серденкько приходить біль нерозділеного кохання.... цей біль нас руйнує... ми забуваємо які ми були...як це все знайомо... у останньому куплеті- можливо...занадто навчили любити? так, що серце спопелило себе?

Коментую вдруге. Мій коментар зник.
Прекрасний монолог лісової мавки! Такі задудешевні завернення. Пошук відповіді на самі хвилюючі наше серце почуття. Красиво.

Чудова поезія!))
Імпонує одухотворення природи, звернення, як до співрозмовника))
Серце є)))))) Олю! Ми ж знаємо, яке маєш щире й добре серце!)))
Хай щастить!!!!!!!!

Гарний вірш! Прислухайся, серце в тебе є! А зелень в сірих очах з"являється в магічну мить щастя! )) Ще все попереду!

28.10.2013 09:00 Сон Блакитного Сонця

Оль, я не оцінив. Хоча поставлю "погано", бо я провокатор. Задум я вловив. Все зрозуміло. Так ви вирішили до людей тепер лицем повернутися? Чи як? Вже не будете лісовою без серця)



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ