Як важко зрозуміти небо,
Як страшно бачити життя,
Як шкода, що розтатись треба
Й піти за обрій, в небуття.
І знову покоритись долі,
Померти в полум`ї думок,
Роздерти груди свої кволі
І полетіти до зірок.
А там, поглянувши на землю,
На вщент зруйновані міста,
І посміхнувшися всім чемно,
Розбитись в пеклі!... Самота...
Так, це вона вбиває щастя,
Вбиває поглядом надій,
Розпилює свої напасті
І боживолить розум твій.
Вона спотворює реальність,
Розносить серце на шматки,
Отруює всім нам свідомість
І гасить мрій твоїх зірки.
Так, як важко зрозуміти небо,
Як страшно бачити життя,
Як шкода, що любити треба,
Але нажаль кого - нема!!!