Проза життя
Десь-колись, в якійсь країні,
Під небом ніжно-голубим,
Зустрілись тихо дві людини,
Зустрілись й просто розійшлись.
Розійшлись, щоб стрічати світанки
З некоханими десь у пітьмі.
Розійшлись, щоб довіку обманки
Витирали їм сльози рясні.
І так проживуть вони щиро
Обмануте ними життя
Й забудуть вони про те диво,
Про світле й палке почуття.
Та в світі любов не вмирає,
Не згаситься градом образ,
Мов пагон вона проростає
Та тягнеться з подивом час.
І знову зустрінуться двоє
Під небом таким голубим,
І сонцем розіллється море...
Зустріньтеся, щоби зійтись!!!