23.11.2013 18:11
© Тетяна Чорновіл
Туманна паморозь часу
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Зашерхли сни в обителі осінній
У часу світанковому саду,
Крізь паморозь думок в тендітний іній
Замріяної осені зайду.
Як у туманах стихне ночі пісня,
Ні, не відчую… серцем проживу
Ту мить лунку, де яблук зваба пізня
З казок достиглих котиться в траву.
Чи розгадати в інеї зумію
Пахучу незбагненність загадок?
Хіба що вірш крізь часу веремію
Зітхну в тумани за рядком рядок.
І стрепенусь на вітрі смутком листу
В передчутті лункої дивини.
Не час… Не час… У паморозь імлисту
Теплом стікають світанкові сни.
