І люди просто хочуть жити:
І, незважаючи на інших,
Сміятись, вірити, любити,
І обіймати найрідніших.
А людям просто треба вірить,
Що завра будуть кращі миті,
І що не можна грішми змірять,
Усе у цім великім світі.
Любов та спокій, тихі ночі,
І усмішка, що щастям сяє.
Скажіть! Ну хто ж цього не хоче?
Й цього собі не побажає?
Він теж хотів отак-от жити,
Щоб без турбот і зайвих слів,
Сміятись вірити любити...
Невже багато він хотів?
Хотів прокинутися зранку,
Щоб не один,а разом з нею,
І готувати їй сніданки,
І звать коханою своєю.
Щоб поряд бігали малята,
Адже усі ми також люди.
І щоб сім`єю на всі свята,
Проте такого вже не буде!
Не буде щастя, віри, сміху,
Не буде сонця, вітру, неба,
Й не треба зараз йому втіхи,
Й нічого більш в житті не треба.
Страшна хвороба рве на частки
Його життя й його всі мрії
І валить з ніг його так часто,
Що вже нічого більш не гріє.
Колись ми мусимо померти
І відійти у небуття.
Проте чи можна так-от смерті
Віддати молоде життя?
Але вона й не запитає,
Прийде і просто забере,
І в новий світ душа злітає,
Покинувши усе старе.
І лиш у пам`яті озвуться,
Ті мрії всі і всі бажання,
І вже ніколи не вернуться,
Той сміх, та віра й те кохання.
А люди просто хочуть жити:
І, незважаючи на інших,
Сміятись, вірити, любити,
І обіймати найрідніших.
