Любила
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
Летіла ніч – в безвідомість летіла,
Стирала поцілунки із облич!
А я тебе, по правді, так любила,
Як зорі прориваються у ніч.
Я, може, вперше залякала душу,
Аби вона не билась, не кляла, -
Хай навіть слово дане ти порушиш
Або цей вітер забере слова.
А ти сказав, що «мусиш» і «повинен»,
І це «повинен» було як «Вогонь!»...
Холодний пух на стежці тополиній
Злітав і доторкався до долонь.
Душа не залякалась – зрозуміла.
Затихла, у легені уп’ялась.
Я так любила, - аж до сліз любила,
Аж зупиняла в циферблатах час!
А він ішов, ішов, і все – без ліку,
І врешті став між нами, як імла.
Я полюбила так, що раз – й навіки.
І втратила. І спокій віднайшла.
