Живому

з рубрики / циклу «Послання до коханого»

Тут тільки вовки виють уночі,

Собаки бродять десь між реп`яхами….

Але боюсь я виключно сичів

Із їх страшними диво-голосами.

Я не ходжу тут. Інколи, бува,

Я над рікою посиджу між кленів.

Це ж не для мертвих сіється трава,

І не для мертвих -листячко зелене….

А ця вода – вона, повір, для всіх.

Я вчарувалась нею ще живою.

Ти знаєш… Не ступай на цей поріг,

Не руш цю хатню тишу кольорову.

Але, прошу, прийди в мій дикий сад –

Нехай ромашки квітнуть хоч для тебе.

А я ввіллюсь в ліловий виноград

І буду мовчки рватися у небо.

Візьміть участь в обговоренні

25.12.2013 12:45 Володимир Пірнач => ©

Гарний текст.
Дуже сподобалось.
Плюсую.

25.12.2013 00:07 Марієчка Коваль

Прекрасно.

24.12.2013 23:59 Ганна Коназюк

Олю, чудово!!! Прошиває душу наскрізь!..))

1) наголос у слові "вовки" в тебе де?
2) це з якого ти потойбіччя???)))
3) написано гарно, як завжди))))

Світ природи чи світ кохання, чи внутрішній поетичний простір? Гарно! І картинка така - до поезії пасує!

24.12.2013 22:15 Олена Вишневська

загадково... і здається закохано )))

ну чого вас тягне на такі містично- моторошні вірші? жах ))