16.01.2014 20:24

лише 18+

282

13 | 13

 © Оля Стасюк

Любила

з рубрики / циклу «Послання до коханого»

Летіла ніч – в безвідомість летіла,

Стирала поцілунки із облич!

А я тебе, по правді, так любила,

Як зорі прориваються у ніч.

Я, може, вперше залякала душу,

Аби вона не билась, не кляла, -

Хай навіть слово дане ти порушиш

Або цей вітер забере слова.

А ти сказав, що «мусиш» і «повинен»,

І це «повинен» було як «Вогонь!»...

Холодний пух на стежці тополиній

Злітав і доторкався до долонь.

Душа не залякалась – зрозуміла.

Затихла, у легені уп’ялась.

Я так любила, - аж до сліз любила,

Аж зупиняла в циферблатах час!

А він ішов, ішов, і все – без ліку,

І врешті став між нами, як імла.

Я полюбила так, що раз – й навіки.

І втратила. І спокій віднайшла.