Стежина моя-життя.
Вигаптована шовком мрій.
В`ється в небо вона,
Чути спів солов`їв.
І терниста була.
Ноги в кров, але йшла.
Колючки на трояндах,
І у шмаття душа...
І шукала я берег, у човні з кришталю.
Розколовся, розбився й не залишив сліду.
Павутинка легенька, що торкнулась очей,
Все загоїлось з часом,
Та вуста без речей.
І зробилося пусто...
Думала, що дійшла,
Опустилися руки.
Ні! Невже віджила?
І стежина так рівно рушником розстелилась.
Чути спів солов`їв! Шовком мрії!
Здійснилось!
