ВИШИВАНКА
День вишиванки
Кольори добиралися в ній залюбки
В довгі ночі зимові безсонні.
На тканині плелись сумно-чорні листки
Та усміхнені ружі червоні.
- Дивний той неборак! Білі нитки десь взяв!
Поколов, мабуть, пальці й долоні!
Нащо братись було! Чи ж коли вишивав
Вишиванки він чорно-червоні?!
Людський осуд поета ніяк не лякав,
Відкидав усі доводи звичні,
Бо надумав знайти і таки відшукав
Своїм ниткам він фарби магічні.
Кілька білих, як сніг, через душу пройшли,
Враз від смутку й печалі темніли
І згорьовано так на папері лягли,
Що аж злі вороги поніміли.
Інші з серденька самого ніжну любов
Кольорами для себе обрали,
Мали присмак п’янкий, нуртували, мов кров,
Ясним сонцем у слові палали.
Душу всю той Поет розділив на листки,
Серце щедро покраяв на квіти
Та й помер. Нам – безсмертні читати рядки
І здивовано благоговіти.
