Наснився сон

з рубрики / циклу «Про долю»

На любов щиру така багата,

Садок закутав білий сніг,

Стежок нема, битих доріг.

Та я прямую хоч і стомилась,

Сніг кругом – не заблудилась,

Крок за кроком сміло ступаю,

Ту стежку й досі я пам’ятаю.

Ось і вузенька, як стрічка річка,

В журбі схилилась стоїть вербичка,

Тут біля неї був перелаз,

Хоч і невпинно летить в даль час.

У снах минуле – в серці тепло,

Щоб у житті там не було,

Туди я лину, де тепла хата,

Немає мами, немає тата.

У снах мандрую я в ту країну,

Де почуттям немає впину,

Ось біля хвіртки стоїть матуся,

Де неї щиро я пригорнуся.

Немов дитина радіє тато,

Йде до них доня, яке то свято,

Тепло в оселі – обід парує,

Мама невтомно мене частує.

Тебе, рідненька, я так чекала,

Усе, що любиш приготувала,

Уже по тілі йде насолода,

Тепленька грубка і є нагода.

Лягти та трохи відпочити,

Боюся очі свої відкрити,

Сон огорнув тіло і душу,

Та прокидатись уже я мушу.

м. Славута,