08.03.2014 14:07

18+

242

1 | 1

 © Антоніна Грицаюк

Життя спливало

з рубрики / циклу «Про долю»

Життя спливало, то пусте,

Мозок довбало інше,

Що їй там доленька несе,

Життя її, то грішне.

Ночі, мов близнюки були,

Одне і теж їй снилось,

Дістали душу уже сни,

Страждати вік судилось.

Схибила раз і на весь вік,

Тягар той серце крає,

Коханий миттю кудись втік,

Вона ж дитя чекає.

Родила, відвернулась вмить,

Щоб все навік забути,

А воно бідне верещить,

Як їй надалі бути.

Не озирнулася, пішла,

І так спливло життя,

Кохання більше не знайшла,

Прийшло їй каяття.

Старість, немовби та мара,

Мов у кайдани скувала,

Може збиратися пора,

Та вона щось чекала.

Тихо постукав хтось в вікно,

Душа, аж стрепенулась,

Немов болячок не було,

Мов птаха та метнулась.

Стояла жінка на порозі,

А біля неї діти,

Забилось серце у тривозі,

Є ради чого жити.

Та простягнула свої руки,

Ось, мамо, і зустрілись,

Вмить пригорнулися онуки,

Не раз у сні їй снились.

Сльози котились, як горох,

Пробачення благала,

Тепер із донею удвох,

Молодша мовби стала.

А та пробачила їй все,

Ту зраду і розлуку,

Щирість у серці береже,

На все життя науку.

м. Славута,