Багряні фіалки...
Т.Г.Шевченко
Весна Майдану ще така квола…
Така зболена…
Від ридань оніміла й виснажена…
Ще спотикається об брудні бинти, які ще біліли безкровними сподіваннями в такому далекому-близькому грудні…січні…ЛЮТОМУ…Три місяці? Три дні? Чи три століття подій насправді нами пережито?!
Ще відлунює у вухах свист дзвінко-подавлених пострілів по дерев’яних щитах…Постріли онлайн для мільйонів. І постріли у голову сотень НАЙКРАЩИХ!
І від тих божевільних звуків, мов п’яна, збентежена Весна спотикається… Зашпортується, падає на тони неживих квітів, які гербарієвими тераконами повиростали на місці святих крапель крові…Усюди, де багряно заросила неймовірна жага свободи. Самовідречено! Безстрашно! За мене! За тебе! За наше «завтра»…
Як зарадити засмученому народу, який від однієї біди ще не оговтався, як нависла ще страшніша…? Не встиг натішитись отриманою перемогою – хай і такою величезною ціною…
Як чисте березневе повітря, пропахле втратами, вогнем, війною, наповнити світлим сподіванням? Як?...
Весна Майдану така ще квола…Проростає багряними фіалками на вулиці Небесної Сотні, зазирає в заплакані очі засмученому народу новим сонцем… В одну на всіх, вистраждану душу.
Гріє зболений, зчорнілий від горя Майдан теплим, як ніколи, березнем…Обіймає, мов рідних, усіх, хто вистояв, вижив, хто далі бореться…
Обіймає з надією…Молиться…Живить новими силами…
p.s. кожен раз, коли приходжу на Майдан - відчуваю невимовний біль багатоголосого мовчання...Печаль, яку ніякими словами не висловиш... Ніякими((((
Київ, 14.03.2014
