05.10.2013 22:32
18+
129 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Ірина Червінська-Мандич

Свято

На свято картонні фіалки

Даруєш ти без аромату.

Вертаєш додому, мій кате, 

У тісняві денних маршруток.

Вночі виціловував палко

Посріблені місяцем губи,

Узяв мене нагло і грубо,

Аби на світанку забути.


Даруєш тюльпани з паперу,

Окроплені одеколоном.

Я чую, як здалеку дзвони

Нас кличуть, мій кате, в дорогу.

Твої же слова-мародери

Все нажите винесуть з дому:

І душу, і серце, і втому -

Спинити не матиму змоги.


На свято – отруєний перстень, 

Що значить – на смерть і не більше.

Так голосно дихаєш! Тихше!

Я чую тебе аж занадто.

Ти кажеш, мій кате: «Це жовтень!

Він теплий!» чому же я мерзну?

Неначе розпеченим лезом

Ти ріжеш. Це схоже на свято?



Калуш, 

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 07.10.2013 12:07  Володимир Пірнач 

Сподобався текст. 

 06.10.2013 15:47  Деркач Олександр => © 

вірш окроплений символізмом... 

 05.10.2013 23:37  © ... => Тетяна Белімова 

Спасибі! Навзаєм ))) 

 05.10.2013 23:25  Світлана Рачинська => © 

сильно
Дуже сильно. 

 05.10.2013 19:58  Тетяна Белімова => © 

Іронія полягає у тому, що кат і жертва - добровільно обрані ролі. Паперові й мертві квіти, які пахнуть одеколоном, - метафора стосунків, які лише є видимістю, оманою чогось справжнього.
Ви - талановитий автор і справжня поетеса! Успіху!