Думки надвечір`я

з рубрики / циклу «Новітня історія»

А час летить, мов навіжений вітер

І вирива з корінням бур`яни -

Не обирає, знищуючи квіти...

Так гинуть люди в хаосі війни.

Про сенс життя собі метикувала

Старенька жінка, дивлячись в вікно

Своє майбутнє вона гарно знала,

Та за дітей щемить душа давно.

Попорається мовчки в господарстві -

Насипле курам, Зірці сіна дасть...

Хіба це лихо, що не у багатстві?

- Ні! Сумно, що в країні тьма нещасть.

Діди і батько згинули за волю,

Вона поштарувала всю війну.

А потім ланковою була в полі,

Ну а тепер, ще трішки та й в труну.

Та смерті не боїться ні краплини -

Вона для неї вже немов сестра...

А за онуків дума щохвилини,

Їм доленька припала непроста.

Умила рясно зморщене обличчя,

Вбрання чистеньке склала на ослін,

Згадала рідних у молитві звично

Й перехрестилась Богу на поклін.

Вночі старенькій всякого насниться -

Онуки рідні й правнуки малі.

І як тяжіє в колосках пшениця

На вільній, мудрій і святій землі!..

Київ, 17.03.2014