Доля листя
Вже листя пожовкле обтрушує осінь
І клени у рясах стоять.
Один, ще зелений, рятунку попросить,
А решта багряні мовчать.
Понуро іде по траві перехожий,
Збиває осінню росу.
І вранішню тишу розбудить дитина,
Урвавши беззвуччя красу.
Дарма, що вже холодно й сонця все менше -
Картина прекрасна й сумна.
Вона неминуча, хоча й швидкоплинна.
Невпинна. Звабливотужна.
Дерева сумують і згадують літо,
Шепочуть-шумлять крадькома.
Все радяться, де ж це їм листя подіти,
Коли прийде грізна зима.
А листя зриває без дозволу вітер,
Й жбурляє під ноги батькам.
Ті клаптики - непристосовані діти,
Не хочуть коритись вітрам.
Така у них доля - скупа й невблаганна.
Кінець перекреслить страду...
В красі народились, дощами умились
Й відмерли, створивши красу.
м. Київ, 2004 рік
