Чую плач та тихий гомін, серце розриває.
Що то діється навколо, та хто його знає?!
То душа моя самотня плаче і страждає,
Не живеться наодинці, спокою немає.
Мою душу заточили, як птицю в клітину.
Відчиню я ті дверцята, на волю полину.
То летіла б вона вільно по рідній країні,
І лунали б ті промови скрізь по Україні.
Та надію на майбутнє будемо ми мати,
Бо в могутнішій країні волю не здолати.
Нехай кожний, хто кохає, промову цю чує,
Свою рідну Україну, та не засумує.
Є надія на свободу де щастя і воля.
То, тримайтесь брати й сестри, усміхнеться доля!
Тільки впевненість в майбутнє всім нам помагає,
Сила волі й міцність духу кордонів немає.
