02.05.2014 21:44
© Оля Стасюк
Сни
з рубрики / циклу «Таємнича ніч»
Потемніло тихенько за вікнами,
Потягло мрійним спокоєм з річки.
Ці нотатки стають манускриптами,
Коли пише їх зоряна нічка.
Тоді всі поривання забарвлені
У свою, таємничу ментальність.
Люди звуть її сном або маревом,
Але це – тільки інша реальність…
Це ж, коли вже ніхто не подивиться,
Стати теплим і дуже домашнім,
Відчувати, як солодко мріється
І уперше здаватися справжнім.
Бути вічним героєм закоханим
Чи долати дощі променисті,
Негаразди крилаті сполохати –
Хай летять над затемненим містом!
І вкінці лише опам`ятатися,
Жити довго у мареві тиші,
У волосся беріз заховатися,
Коли вітер їх ніжно колише,
Стати морем, лугами чи річкою,
Тихим каменем, світлим сторіччям…
Розливати дощі між смерічками
І чекати, як щезник покличе.
Лиш під ранок, коли ладні зринути
Усі грози на землю розм`яклу, -
Від дощу весняного прокинутись
І відчути життя в його краплях…