Ридало небо і вона

з рубрики / циклу «Про долю»

Ридало небо і вона,

З ним сльози разом лила,

В душі лишилась пустота,

Терпіти те не сила.

Ну, а тоді зневага,

Від синяків тіло болить,

Все це йому розвага.

У тісну клітку посадив,

Та ще й підрізав крила,

Певно ніколи не любив,

Вона, мов кам’яніла.

Одне і теж, одне і теж,

Потвора і нездара,

Знущанням тим немає меж,

Вона йому не пара.

Вона згасала і боялась,

Тортури ті терпіла,

Від його дотиків жахалась,

Перечити не сміла.

Поневірянням термін закінчився,

Вона те зрозуміла,

Той страх в душі десь загубився,

В воді його втопила.

Ішла у даль так навмання,

Вся мокра і безсила,

Ще попереду є життя,

Ще іскорка жевріла.

Зігрілось тіло і душа,

Геть кинула в даль пута,

Була не варта і гроша,

Ота її спокута.

Знає тепер собі ціну,

По ночах стала спати,

Зустріла все ж свою весну,

За що було страждати?

м. Славута,