26.05.2014 00:34

лише 18+

624

10 | 10

 © Оля Стасюк

Горобина ніч

(постреволюційне)

Надихнувшись Наталочкою

Кричала в вікнах горобина ніч,

Душа дзвеніла Гімн Небесній сотні.

А вже ж в людей… Не стерти тугу з віч.

Вона буде. Вона уже природна.

Все відгуло, відмучилось, пішло.

Тепер – лиш дощ. Холодний і фатальний.

Відбув той час, коли вкраїнське зло

Було якимсь аж надто вже загальним.

От тільки туга, туга світова

Лежить на плечах, вдавлює у землю.

Надворі – дощ. І горобина ніч. Гроза.

Вона очистить все – хіба ж даремно?

Вона – лиш ніч.

То ж – вічність.

То ж – не те.

Історія ще того не писала.

І йдуть дощі, і “кача” ще “пливе”,

А цій країні мало, мало, мало!

Гуде війна. Вмирають хлопчаки.

Усі – в напрузі. І усі – байдужі.

Іди ж-бо, горобина ніч, іди,

Очисти нам розм”яклі нині душі…