06.05.2014 21:00

18+

357

5 | 5

 © Оля Стасюк

Молода країна

з рубрики / циклу «Не хочу стояти осторонь (Революція гідності)»

До України літо йде мрійливе.

Їй – тільки двадцять. Зовсім молода.

Але вона вже діток хоронила, 

У дзвони била, плакала й кляла.

Під бомбами колись садила поле, 

Молилася в зруйнованих церквах…

Напевно, надто аж любила волю, 

От ця любов і вилилась в сльозах.

Вона брехню терпіла, підлість, зраду, 

Аж надто, надто довго, як на те!

Був страх війни. Був бій на барикадах.

І після цього всього… Ще й… Цвіте?...

Цвіте. Але не так вже, як до цього.

Взнаки – Чорнобиль, вирубаний ліс.

Країна менше молиться до Бога, 

Але й у неї трохи менше сліз…

То що ж робити буде Україна?

Постоїть над могилами синів.

Перехрестившись на старих руїнах, 

Задушить в грудях дикий чорний гнів.

Піде, як є, розплетена і боса, 

Вперед до сонця, хай і без мети.

І буде листям покривати осінь

Її дітей замучених хрести.