03.06.2014 23:00

лише 18+

458

3 | 3

 © Антоніна Грицаюк

Чорне і біле

з рубрики / циклу «Про долю»

Злилось в єдине, земля і небо, 

Життя невпинне, так певно треба.

Сльози солоні і пекучі, 

Котилися і не було їм впину, 

Хоч руки в тебе і могучі, 

Та не зігну я колом спину.

Немов той ряст топтав весняний, 

Сміявся – очі скаженіли, 

Вуста шептали мій, коханий, 

А сльози очі полонили.

За що кохала не втямки, 

Не можу й досі зрозуміти, 

Бувають і такі жінки, 

Які дають себе згубити.

Все перекреслила за мить, 

В безодню чорне відійшло, 

Душа, немов той лист тремтить, 

Дістала біле полотно.

На ньому сонячне проміння, 

Закинула небес блакить, 

Хороше маю я дозвілля, 

Щаслива кожна тепер мить.

Самотність зовсім не лякає, 

На серці спокій і тепло, 

Нехай тебе вона карає, 

Зі мною щирість і добро.

м. Славута,