03.06.2014 23:29

лише 18+

252

3 | 3

 © Антоніна Грицаюк

Вирок для сина

з рубрики / циклу «Про долю»

Так треба, з долею змирилась, 

Так треба, з тим їй нині жити, 

По ночах старанно молилась, 

Самій хотілось вовком вити.

По ночах йшов до неї в сни, 

Шептала сину, сину, 

В косах все більше сивини, 

Біль зажене мене в могилу.

Світлини ніжно пригортала, 

Сльозами вмила не одну, 

На зустріч день і ніч чекала, 

Таку знедолену, сумну.

Так треба, так уже судилось, 

В’язниця сина тепер хата, 

Те лихо навіть і не снилось, 

Немає ката-супостата.

Не витерпів він ту наругу, 

Кохання втоптане в багнюку, 

Забив проклятого катюгу, 

Для інших буде за науку.

Відійшла в вічність його доля, 

Не винесла катюги муки, 

Для сина вирок – це неволя, 

В мерзенній крові його руки.

"Так треба!" - губи все шептали, 

Життя знівечене за мить, 

У інших внуки підростали, 

Її душа, як лис тремтить.

м. Славута,