04.06.2014 18:15

18+

483

11 | 11

 © Ганна Коназюк

Діалог

з рубрики / циклу «Новітня історія»

Улюблену розбила чашку.

Її не жаль...

Смичком своїм торкнувся важко

Душі скрипаль.

Утратами вона побита

Лихих подій, 

Кривавими дощами вмита

Вчорашніх мрій.

- Ти плакала ще до світання, 

Щоб я не чув.

Я, мамочко, твоє страждання

Усе ж відчув...

Всміхаєшся. І навіть двічі.

Мов крізь вуаль.

Вдивляюся тобі у вічі -

А там печаль.

- Синочку мій, ще не дорослий, 

Вже не маля...

Поранена кинджалом гострим

Кричить земля!..

Загинули чиїсь синочки, 

Чиїсь батьки.

І хрестиком на їх сорочки

Лягли рядки.

- У тебе, мам, коли й не плачеш, 

Біжить сльоза.

Чомусь мене міцніше горнеш -

То лиш гроза!..

- Ні грому і ні блискавиці

Вже не боюсь.

За тебе, рідний, за Україну

Я помолюсь!..

Київ, 04.06.2014