Наркоманія

з рубрики / циклу «Про долю»

Немов шнурка хто зашморгнув,

Тягне день і ніч,

Він того навіть не збагнув,

Що з смертю віч-на-віч.

Зустрівся вперше він тоді,

Як в руку взяв шприца,

Щоб бачили його усі,

Такого молодця.

Спочатку тішив той дурман,

Тремтіло все єство,

Вмить закінчився той обман,

Тіло усе трясло.

І день, і ніч одне і теж,

На дозу де ще взяти?

Стражданням тим немає меж,

В могилу пішла мати.

А зашморг душить, аж тріщить,

Основа його тіла,

Хоча б ще раз, одна ще мить,

А смерть то нахабніла.

Шприц у руках, а вона шкірить,

Немов скажена зуби,

Ні це не правда, він не вірить,

Їй не діждатись згуби.

Немов кіно – чорний екран,

Хто світло погасив,

Не виживе – критичний стан,

Це вирок лікарів.

Душа металась і кричала,

Врятуйте моє тіло,

А смерть стояла і сміялась,

Зробила своє діло.

м. Славута,