Уміння бачити прекрасне
Було
в Афінах древніх.
Як храм зводили в строк,
Підрядники украли
Риштовання з дощок.
І вирік суд короткий:
Злодіям – срам і страх!
Поміст з робітниками –
Тримати на руках.
До «квітки» хто достоїть,
Той сало розтрясе,
Що «добре», що «погано» –
І внукам донесе!
Містянам же – роздолля!
Чого душа кортить?
В злодія можна плюнуть,
Чи якось ущемить.
Звідкіль порив явився
Величний трудовий?
Той храм зводить спішили
І ті, хто ледь живий!
І кожен з міста – камінь
На поміст волоче.
Це збоку можна плюнуть!
А зверху – й потече!
А жив у місті скульптор
На ймення Протоген.
А, може, був то Фідій,
Чи навіть Алкамен.
Іде і бачить: спека,
І спасу геть нема…
А злодій все помоста
З останніх сил трима…
І висік він статуї
Такі, що просто «Ах!» –
Атланти
держать
небо
На кАм’яних руках.
Бо вдача творча вміє,
Здається так мені,
Знайти красу у всьому!
І кулю – у г…ні…
А ми все – «мурка», «мурка»…
«Блатняк – не передать!»
Атланти ж – інша справа!
Вік волі не видать!
* * *
Збагнув я, чом «атлантів»
Не садять в нас ніде:
«Як їх прибрати, може,
І небо упаде?»
P.S. Каюсь, ідея взята із новини ФБ: «В Бразилії політика, викритого в корупції, примотали до стовпа…» і пісні Городницького «Атланти».
05.05.2014
