Герої не вмирають
Ми душу й тіло положили
За неньчину свободу.
Заквітчані наші могили
Нам, мертвим, у догоду.
Жовто-блакитним стягом вкриті,
Ми слухаєм Тисину.
Сміються наші мертві лиця
До матері, до сина.
Сміються вже закриті очі –
Ми вмерли ж бо не марно!
Тарасові слова пророчі,
Увічнені у мармур,
Несли народу у діяннях –
І вік свій вкоротили.
Та що нам ваші ті зітхання –
Ви краще б єдно жили!
Для вас, брати, стояли сміло
Майданні барикади,
Щоб Птаха кігті не посміли
Піти на тебе, брате.
Не треба слави нам гучної,
Не треба грошей златих.
Хай тільки люди нас почують,
Хай звергнуть супостата.
І ще хай матір приголублять,
Вдову, як рідну жінку.
І доньку хлопець хай полюбить,
А сина гарна дівка.
Хай не покине Україна
Дітей своїх без долі.
Хай же не стане на коліна
Народ уже ніколи.
А ми на небі будем жити,
Дивитись на Вкраїну.
Поможем зажовтіти житу,
Зачервоніть калині.
А ви за нас моліться Богу,
Він чує все на світі.
І вірте, вірте в перемогу,
У сонця невідкриті!
Шукайте долі – та знайдеться,
Шукайте щастя – буде.
Врагові ж кара не минеться,
Не дінеться нікуди.
І раз у рік хоч на могилку
Нам свічечку поставте.
Не плачте: смерть – це не помилка,
А тільки в вічність ставка.
Не плачте – лиш скажіть спасибі,
Та не мені, а мамі.
Я сам зробив останній вибір –
Вона ж молилась в храмі.
І хоч не живий я, та я не мертвий.
Од Бога чув, та й знаю:
Вмирають випадкові жертви –
Герої ж не вмирають…
