А мова звучить
Дуже люблю українську мову, хоча не менше й російську. Мама у мене - українка, батько - росіянин. У нашому домі завжди лунали відразу ці дві мови. Батько прожив більше ніж 45 років в Україні, вивчив українську, але розмовляв принципово до самої смерті російською. Мама ж ніколи не підлаштовувалася під татка й завжди розмовляла лише рідною українською. Спілкувалися вони єдиною мовою великого кохання. Саме тому українська й російська мови переплелися для мене в єдину теплу течію. Сприйняття світу, дякуючи цьому переплетінню мов, дивовижне.
Дві мови - то великий скарб, священний спадок, дар. Якщо людина шанує свій рід, має велику підтримку. Коли ж хтось з батьків відходить у Вічність, ця підтримка не зникає.
Часом, коли мені дуже сумно, я знаходжу відраду у пісні. Співаю. Лине українська пісня й лікує. Виводжу: "Туман яром, туман долиною", "Кувала зозуля", "Ой чий то кінь стоїть"... Потім гоять мої рани мелодія та слова російської пісні: "Вьюн над водой, да вьюн над водой, ой, да вьюн над водой расстилается. Жених у ворот, ой, да жених у ворот, да жених у ворот дожидается".
Завжди після кожної пісні йде наповнення силою. То батьківська підтримка та материнська проникають через пісню, мову, чаклують, зцілюють серце та душу.
Не слід відмовлятись від мови роду за жодних обставин. Ми можемо жити в іншій країні, можемо знати безліч мов, але ми маємо берегти мову нашої крові, передавати нашу любов своїм діткам, внукам та правнукам.
Державна мова має бути одна, але якщо в твоїх жилах тече ще кров іншого народу, в твоїх же інтересах берегти, плекати й іншу мову. Тоді не розривається зв`язок, йде підтримка від Роду, від кожного з батьків.
У народі кажуть, що перша дитина в родині йде по батьковій лінії, друга - по материній, третя поєднує роди. Нині в родинах часто-густо лише одненьке дитя, або двійко діточок. Що ж поєднує? Роди поєднує любов, а цементом та оберегом для сім`ї стає шана до предків, до їх мовного багатства, духовного спадку.
"Я люблю тебе, ненько", - шепочу. Люблю матусю, тому у моєму домі завжди буде звучати мова калинова, лагідна, як мати, українська пісня.
А російська мова - то ниточка, що скріплює хвилю любові й допомагає пробитися крізь світи до батька.
Історія повторюється часом. Нині я розмовляю українською, а мій чоловік лише російською. Своїм донькам прагнемо передати любов до мови української та російської, які поєдналися в "просторі кохання" бабусі та дідуся, татка і мами.
Ось маленька вчиться розмовляти. "Кабуз" хоче. Бери, донечко, кавун. Тримай. Який смачний. "Кавун", "арбуз" - змішалося, а вже у два роки дівча попросить вірно.
Звучить мова, чуєте? Звучить. Любіть її, бережіть. Мова - то ваша сила, оберіг, то щастя роду, спадок дітям.
