Може й справді дурна?, бо не вірю у те, що руйнує...
Може дивна яка?, бо долоні назустріч дощу.
Божевільна яка, бо ніколи не зупинилась,
Ні на що не дивившись,
Даруючи вірність свою.
Недомовленність тихо шепоче - Мовчати,
Народивши зневіру, із тисяч - а може й чому?
Із невірою сумнів зайде, мов до хати,
І плекатиме гордість - Навіщо й кому?
Час рікою пливе-десь пісня далеко.
Через пальці вода-не держи, не тримай...
Може й справді дурна, бо кохаю душею,
І так хочеться крикнуть - Не відпускай!
Забери у жоржиновий рай,
Де червоного квіту багато.
Пристрасть осені, кольором тим передай.
Хай терпка хризантема.., заспіває сумної,
То так відстань сприймається,
Не переймай...
Забери де яскраві айстри танцюють,
В різнобарв`ї куплетів-новина почуттів.
Де легенькі пелюстки, найніжнішої мальви,
Дадуть змогу відчути,
Всі пориви вітрів...
Забери в теплу ніч-в діамантове небо.
Кожна зірка-бажання,
І від щастя сльоза.
Може й справді дурна, бо кохаю так щиро...
Не шукаючи відповідь, просто люблю.
Недомовленність геть! Сумнів геть! Геть зневіра!
Так!.. Назустріч долоням, що чекають дощу...
