Сивий дід
Сивий дід схилився й плакав
Над горбочком із хрестом,
Сам до себе щось балакав,
Підпираючись ціпком.
Забери мене до себе,
Сивий дід так промовляв,
Любо жінко, біля тебе
Упокоївся б й лежав.
Я без тебе тут страждаю,
Одинокий в світі цім,
Особливо як згадаю
Повний щастя наший дім.
Як жилося добре разом
І як радісно було,
Хоч і лаялися часом,
Забуттям все поросло.
Забери мене до себе,
Разом будемо завжди,
Попроси кого там треба,
Як мені тебе знайти.
Та його ніхто не слухав,
Травень всюди щебетав,
Фарбував, тепленьким дмухав,
Світ зелений квітував.
І про смерть ніхто не думав,
Бо життям ще смакував,
Діда ж час-хробак дохрумав
Й він знесилений упав.
Мабуть, Бог його послухав
І до жіночки забрав,
Травень теплим й далі дмухав,
Щебетав і квітував.
