РОЗУМНИЙ РУБІН
Рубін — пес шляхетної породи. Вивчився усим командам. Від того син його господаря, Васильок, неабияк тішився. Тато попросить Рубіна стати праворуч — той стає праворуч, зкомандує сісти — пес радий старатися. А коли попросить принести палку — о-о! — то для Рубіна справжня насолода: побіжить, візьме її до зубів і повертається дуже радим. Ще певний час не віддає «здобич», наче просячи погратися з ним, навіть гарчить по-дружньому.
Тож одного разу Васильку дуже захотілося похизуватися Рубіном перед товаришами. І хлопчик вирішив розпочати, на його погляд, з найпростішої, але найефектнішої команди четверолапому другові:
— Рубіне, дай лапу! — подав команду, простягнувши свою праву руку до правої лапи пса.
А той сидить собі незворушно, тільки язика висунувши, відхекуючись від нещодавньої біготні.
Васильок повторив команду.
Рубіну байдуже!
Товариші почали підсміюватися. Висловили думку, що, можливо, Рубін — шульга, і подає тільки ліву лапу.
— А-а, так-так, справді, він у нас — шульга! — зрадів такому припущенню Віталик і простягнув псу свою ліву руку до його лівої лапи:
— Дай лапу!
Рубін залишився незворушним. Тільки хекає та потроху голову ліворуч-праворуч схиляє.
Васильок готовий був уже розстроїтися: Він не очікував такої ганьби від найкращого четверолапого друга.
Хлопчик ще по разу повторив команди, вже готовий був сам почергово хапати лапи Рубіна і показувати товаришам, що от, мовляв, дивіться, який розумний наш пес. Але як таке можна зробити непомітно, коли хлопці обступили колом і спостерігають за кожним його рухом. Навіть дівчатка позбігалися, милуються псом: гарний! елітний!
Несподівано Рубін сам почав піднімати лапи: кілька разів поспіль — праву, відтак — ліву, наче запрошуючи Василька схопити її рукою. Але той не здогадався, що хоче від нього пес. Не здогадався через те, що не завжди був уважним, коли батько навчав Рубіна різним командам.
— Василько, коли просиш пса дати лапу, то простягуй свою праву руку до його лівої лапи, а не до правої, а свою ліву руку — до його правої лапи, а не до лівої... — шепнув, вибравши момент, батько синові.
Від подальшого спілкування, здавалося, найбільше радий був Рубін. Він з неабиякою завзятістю подавав ліву лапу до правої руки Василька, а праву — до лівої руки. Та ладен був подавати їх не тільки синові господаря, а всім його товаришам. Рубін так розвеселився, що, нарешті, його зрозуміли. Тож на радостях гасав по всьому вигону, приносячи дітям різні цурпалки, відтак присідав і простягував лапу, а всі діти по черзі її потискували як справжньому закадичному другові. Потискували звісно що правими руками його ліву лапу, і навпаки.