16.09.2014 10:09
for all
103 views
    
rating - | no usr.
 © Микола Васильович Снаговський

Юрій - абітурієнт акторського

20

Сторінки "Роману для Нобелівської премії"

Початок 70-х років
ХХ сторіччя.

Розділ третій

На одному ліжку з королем Франції валетом. Слава передовикам соціалістичного змагання, які… закопали бетон! Куди «приземлився» кусень мяса?.. А ще…

У четвертому розділі про підпис схожий на партійний стяг і на курінь, в якому переховувався Ленін…


Звільнений у запас, Юрій Соловейко їхав потягом через Харків. Під час нетривалої стоянки вийшов з вагону, пройшовся туди-сюди пероном, заглянув на хвилину до приміщення вокзалу, а з нього зиркнув на привокзальний майдан. Нічого особливого побачити не встиг велике місто, та й усе, вокзал, якого ще не бачив. Але з’явилось відчуття, що він у цьому місті ще побуває, а може й мешкатиме.

Так воно й сталося. Згодом він пройшов найпершу співбесіду у театральному відділенні інституту мистецтв. Юрій боявся запізнитися… Ні, напевне, головне було не це, а те, що він хотів заздалегідь побачити такий жаданий для нього вищий навчальний заклад, побродити навколо споруди, відчути невідомий дух артистичного мистецтва, якщо можна буде — заглянути крізь вікно до аудиторій, а дозволять і якщо насмілиться — то й підійти хоча б до дверей начальних класів, де йому так хотілося освоювати ази омріяної професії.

Соловейко зняв куток в одному з помешкань на вулиці Сумській днем раніше, трохи перепочив, прогулявся. Відтак повернувся і повторив увесь підготовлений до творчого конкурсу репертуар.

Вранці другого дня наближаючись до скверу з Дзеркальним струменем, побачив у ньому величезний натовп молоді, який обліпив двоповерховий будиночок, що стояв поруч. З’ясувалось, що то — претенденти на майбутні світила театрального мистецтва.

Юрій остовпів: коли ж то черга дійде!? Але приймальна комісія знала свою справу. Скажімо, хтось з екзаменаторів запитував:

— Звідки ж ви, шановна, приїхали?

— Та аш з-під Кийова, — відповідала «шановна».

— Хочете бути актрисою театру і кіно?

— Так це — найклаща плохвесія!

— Ви десь вдома виступали на сцені?

— Аякше! І вілші читала, і плозу…

— А ви не цікавились, о «котлій» годині сьогодні потяг у бік «Кийова»?

— Ні-і! Я хочу бути актлисою. Я тут залишусь.

— Ми іншої думки. Заберіть ваші документи. До побачення.

Інший абітурієнт, косолапий і горбатий, на прохання комісії хоч би якось випрямитися, не зміг. А коли намагався розвести носки ніг у боки, майже падав при перших спробах пройтися.

Ще до якогось абітурієнта акторського факультету лялькового театру звернулися екзаменатори з проханням зняти з гачка на стіні ляльку-маріонетку. А той зняв чаплійку.

Дуже багато абітурієнтів забували тексти. Або ж примітивно їх оживляли, власне просто нудно читали напам’ять, наче заглядаючи до книжки.

Одне слово, надвечір цього дня з кількох тисяч абітурієнтів залишилось кілька сот (це забагато), серед них — і Юрій Соловейко.

На акторський факультет повинні були набрати десять хлопців і шість дівчат. А претендували у середньому четверо — шестеро на місце, залежно від того хлопець чи дівчина. У дівчат конкуренція була більшою.

Перед першим іспитом з акторської майстерності — сценічним читанням — Юрій ще раз повторив підготовлений репертуар, зробив гімнастику губ, щік, язика, побекав-помекав-порикав, тобто вчинив усе, щоб розігріти голосові зв’язки та голосовий апарат в цілому. У тому числі перевірив і так звану опору звуків: чи надійно працює? Це коли людина говорить, надто коли співає, то звуки відштовхуються не тільки від ротової порожнини та голосових зв’язок, а наче виринають з глибини легень, там обростають неповторним созвуччям, набирають сили і, відштовнувшись від тих низів так, що аж тіло починає бриніти, вириваються з потрійною енергією, потрапляють у верхні резонатори і, збагачені індивідуальним тембром кожного виконавця та набувши неповторної окраси, починають жити у почерговому плині своїх старших чи молодших братів-звуків.


(«Ну, все… все, Юрасю (це я собі), вже давно спати пора. Що ж то воно буде?.. Але так хочеться стати актором, тому що ніхто не зіграє (не проживе!) деякі ролі так, як зможу я! Але ж про це приймальна комісія, напевне, ще не здогадується…», - записав абітурієнт Соловейко перед іспитами).

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись