НЕ ЗІЙШЛИСЯ ХАРАКТЕРАМИ
Ще весною господарі на городі посіяли насіння кукурудзи і поруч – соняшнику. З часом зазеленіло. Молоденькі пагінці кукурудзи та соняху, мов діти, раділи сонцю, підставляли свої тільця дощу, дружно зустрічали дбайливих господарів, які приходили просапувати бур’яни та розпушувати землю зусибіч.
До кукурудзи потягнулися пагінці квасолі. А вона була і не проти: кавсоля так більше ловить проміння сонця і зростає краще. А соняхи, щойно у них утворилися голівки, як почали хизуватися. Мовляв, х-хе, які ви – кукурудзи, квасолі... – недолугі! Ось, глядіть, як ми робимо: піднімаємо голівки прямо на сонце і всотуємо його живильне проміння якнайефектніше. А крім того, дивіться-дивіться, ми ще й повертаємо свої обличчя за рухом сонця – аж до смеркання. І навіть вночі ми рухаємо свої голівки у бік сходу, щоб на світанні бути вже готовими до вранішніх промінчиків. А ви, різні там кукурудзи та квасолі, некмітливі та ліниві.
Такі докори і закиди виявились образливими для кукурудзи та її подружки, квасолі. Деякий час вони були у розпачі. А потім вирішили дати гідну відсіч соняхам-хвалькам.
– То, значить, ваші листки такі ліниві, що всю енергію проміння змушені брати ваші голови. Хоча, навіть не стільки голови, скільки жовті пелюстки навколо них. Вони опадають, і ви вже не здатні повертати за сонцем свої макітри. Так що не хизуйтеся!
Соняхам не сподобалася така зухвалість сусідок.
– Хто би говорив?! Ви ні на що не здатні...
– Як не здатні! А качани кукурудзи з її молодими соковитими зернами! А крупа і борошно, що мелять зі сухих зерен! А силос для худоби – найкращий саме з кукурудзиння! Зрештою, кукурудзяні приймочки – чудові ліки для печінки та нирок. А ще з кукурудзи видавлюють поживну олію.
– Тю-ю, «олію». Це ми, соняхи, даємо олію, духм’яну і смачну. А кукурудза?.. Сказали таке! Ну сказали. І не соромно тобі, кукурудзо?
– А чому їй має бути соромно, якщо правда, – захистила свою подругу квасоля. – Узику беруть мої сухі зерна, намочують, потім відварюють і, сцідивши воду, перекладають на сковорідку з налитою до неї кукурудзяною олією. Обсмажують до рум’яності зерен і їдять. Смакота – словами не передати.
Слухала ту суперечку інша городина, слухала. Відтак зітхнув найповажніший з її представників, величезний помаранчевий гарбуз, та й зрік:
– Ох-хо-хо! І чого ви сперечаєтеся? Кукурудзо! Соняшники! Квасоле! Ви ж – різні! Дуже відмінні одне від одного. Але всі ви корисні по-своєму. Так що не змагайтесь у показі своїх характерів. Зростайте у мирі та злагоді, як от ми, гарбузи, з диньками. Еге ж, диньки!
Ті дружно загомоніли на знак одностайної згоди.