Дощі над Україною
з рубрики / циклу «Війна»
А з неба дощ-це плаче Україна,
а з неба дощ -це сльози матерів.
Ми мирна нація, єдина,
та забагато в нас тепер дощів…
Давно живем не пам`ятаючи себе і РОДУ,
мов Україна сирота,
Забули, Сила-в єдності Народу,
то ж доля нам цю пам`ять поверта.
Забули ми, що маємо «родину»,
що один одному ми «друг» і «брат»!
Що треба поважати ту країну, де народився і зростав…
Не доглядали ми за своїм садом,
все думали, що не важливо це,
Та буря піднялась, сипнула градом,
і залила нас тим страшним дощем.
Здається, що далеко до світанку,
що тонемо без права на життя,
Немає сил триматися до ранку
і,майже, хочеться пізнати забуття.
В тяжкі часи ці вистояти треба
й хоча вітри безумні дмуть,
У нас ще буде чисте синє небо,
у нас ще буйно квіти зацвітуть!
Дощі не змиють біль той і розпуку,
що огорнули мов туманом нас,
Все ж маєм силу витримати муку,
а в серці віру-Бог не лишить нас!
Ми всі тепер немов одна родина,
омиті всі отим святим дощем,
І молимось за тебе, Україно,
тобі наша любов і серця щем.
Тож зберемося з духом, в цю страшну негоду,
що налетіла й принесла біду,
Ми віднайдемо силу в єдності Народу,
ще буде веселка і в нашім саду.