Діти твої, Україно
з рубрики / циклу «Діти твої, Україно.»
Україно, що ти наробила?
Як тобі вирватись з тої пітьми?
Ти ж своїх катів сама зростила,
на твоїй землі живуть вони!
Думала -то були твої Діти?
Іх плекала як уміла, як могла.
Вони ж не зуміли тебе полюбити,
в їх серці ненАвисть до тебе зросла…
А Неньку штовхнули в обійми війни…
Це боляче, гірко і страшно…
Що з вами стало, йдете куди Ви?
Країну руйнуєте нащо?
Моя Україна-знедолена Матір,
палає в пекельнім вогні,
А дика орда, чужинців-солдатів,
вже впевнено ходить по нашій землі!
Їх погукали сюди оті Діти,
що не вважають за Матір тебе.
Не знають жалю, не вміють любити,
вони розуміють лиш силу й себе.
У них виявляється інша є Матір…
Дорожча за тебе й рідніша вона…
Готові тебе без жалю розірвати,
готові на все- їм війна не страшна.
Так гірко, нема куди правди подіти:
хто прагне наживи-той може й убить!
І всі вже забули, що Бог є на світі...
життя швидкоплинне-воно лише мить…
Та знай, моя Леле, що й інші є Діти!
Душа нам болить за країну свою,
Тебе не залишимо в пеклі горіти,
не віддамо на поталу «Царю»!
Я знаю, прийдеться платить за Свободу,
відстояти право в нерівнім бою...
Та Правда за нами! В ній сила народу.
Ми віримо у Перемогу твою!
