09.10.2014 09:32
для всіх
127
    
  - | -  
 © Микола Васильович Снаговський

КОХАННЯ НАШВИДКОРУЧ

26

Сторінки "Роману для Нобелівської премії"

Ой, що таке було!.. що було!. Чи не сон?!. Але ні, не сон. Тому що Юрій бачив реальних людей, чув їх голоси — і не так як уві сні: якось розпливчасто і не дуже зрозуміло, що ти чуєш і де перебуваєш. А тут… А тут місце події: кімната у гуртожитку; час події: опівночі; головні герої: друг Володі і він сам, а також секретар парторганізації одного з цехів заводу і претендентка на цю посаду.

Все чути і видно, як у кіно, дарма що ніч — місячне сяйво все освітлювало добре.

Спав, укрившись з головою, щоб не протягнуло. Прокинувся від того, що Володя вовтузився біля вікна, намагаючись відкрити його. Оскільки він був, зважаючи на не дуже виразне бурмотання, під шафе, це у нього виходило не швидко. А там, за вікном, стало зрозуміло, чекали люди. Зрештою вікно він відкрив. Почулось запитання жіночим голосом, коли з’ясувалося, що у кімнаті Володя не один.

— А-а! Він завжди настільки міцно спить, що хоч з гармати стріляй — все одно, — відповів Володимир.

Ті вочевидь заспокоїлись. Відтак Юрась почув і крізь щілину між ковдрою та подушкою побачив, як через вікно їхнього першого поверху до кімнати залізають дві жінки і один чоловік. Від усіх пахло духами.

Тихенько повсідалися за стіл. Розкоркували якісь пляшки, розіклали закуски.

— Так ото, Зіно, я й кажу своєму: «Що буде поганого, якщо я стану секретарем парторганізації..»

— Так-так, «що поганого», — підтримав розмову Володя вже язиком, що добряче заплітався.

Значить, і до цього він уже десь нализався.

— Правду кажеш, Валю, — мовив незнайомий чоловік. — Іди, моя рибонько, до мене. Ось так. Сідай. Члену комітету партійного контролю треба проконтролювати якість твоїх цицечок. А-ну, де вони? Де вони?..

— А як ти думала? — почулося від Зіни.

— … Так ото мій благовірний, дізнавшись, що я не проти стати секретарем парторганізації, ошелешив думкою, що усі секретарки пройшли через ліжко…

— А… а… шо… шо… шо… т-тут п-по… поганого? — додав Володя, — Моє лі… ліжко-о — до ваших послуг!.. І… і… моїх.

Він гикнув, зсунувся на підлогу й захропів.

— О! це ж мені доведеться за двох?! — мовив незнайомець.

— Вікторе Павловичу, ви ото зразу й злякались? А я чула, що ви — огого мужчина!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!