Осінь
Невблаганна осінь тихо йде, біжить, летить. Прохолодним подихом скидає з дерев спогади з пам’ яттю літа.
Образками минулого падають, падають листочки, збігають хвилинами, то сльозою, то усмішкою стеляться на землю.
Вітер кудлатий інколи дмухне з байдужості та розсипле кучугури прожитого. Тоді оглянеться кругом себе дерево журливим віттям, а навколо сонячні, світлі, а бувають тьмяні та чорні листочки. Чого більше? Хіба це не від нас залежить? Кожен сам розфарбовує своє листя…
