ДЕ СПИТЬ СОНЦЕ?
Василько вирішив дізнатися, де спить сонце? Тож звернувся до лелеки. Мовляв, ти знайшов мене для батьків, ти й покажи мені, де воно спить?
Лелека з радістю погодився допомогти допитливому хлопчику. Тож посадив його на себе, та й полетіли вони у бік вечірнього сонця. Летіли так, що його весь час було видно. Глянули спершу донизу – побачили гори. Лелека трохи крильми їх не зачепив. Василькові сказав, що над Україною, відтак – над Угорщиною, Австрією, Швейцарією, Францією... А сонце все усміхається лелеці й Василькові, не лягає спати.
Лелека сказав, що ось вони пролетять над Іспанією, далі почнуться океанські водні простори. Ось там, напевне, на якомусь велетенському круїзному теплоході й відпочиває сонце.
Та схоже було, що сонце й не думало лягати спати десь тут. Воно все усміхалося Васильку й лелеці та намов манило до себе.
Лелека зі своїм допитливим пасажиром перелетів через океани. І знову вони побачили під собою землю. Лелека повідомив хлопчикові, що то – землі Сполучених Штатів Америки.
Пролетіли і їх.
Знову – океан.
Аж ось – величезний острів. Лелека підказав хлопчику: Японія.
Потім вони пролітали над Китаєм, Узбекистаном...
І тут лелека вирішив зробити Василькові сюрприз. Він значно пришвидшив свій лет і почав обганяти рух сонця. Тож стало виходити так, що воно неначе сходило з заходу: над Таджикистаном влно було трохи десь після обіду, над Киргизією - у полудень, над Каспійським морем та Азербайджаном – перед обідом... Над Вірменією був уже ранок. А над Грузією – лише пробуджувався світанок.
Над Чорним морем лелека перевіз Василька у передсвітанкових сутінках.
Приземлився під Києвом, на тому ж місці, звідки й подорож услід за сонцем починали.
- Зустрічай, Васильку, наше диво природи – наше сонечко! – запропонував лелека своєму допитливому пасажирові.
- Воно що, ніколи не спить?!. О, диво! Справді, диво-о! – вигукнув хлопчик. – А ще... А ще що я зрозумів: виходить, що наша планета Земля – кругла! Бо ми ж облетіли он як її і, не повертаючись назад, потрапили у рідні місця.
- Так! Земля обертається навколо своєї вісі, немов круглий м’ячик, підставляючи різні частини свого тіла, тобто материки й океани. А нам, лелекам... Ой, і вам, людям, тільки здається, що воно лягає спати за вечірній обрій. Насправді наше сонечко ніколи не спить. І в тому чи не найбільше диво із див!
