Пора мого щастя
Осінь… Для кожного вона різна: хтось не любить постійних дощів і грязюки, комусь холодно… А звідки беруться ті зливи, теє багно, той мороз? Він береться з душі. Людської душі. І ця осіння погода – наші чуття. Навіть найпотаємніші.
Я ж люблю осінь за її перехідність, багатогранність смаків і настроїв, красу оточуючого світу… Я люблю її за ніжність і натхнення, тепло біля грубки і затишок дідового кожуха. Я люблю її просто за те, що вона є. Така собі романтична золотокоса дівчина.
Завжди радію, коли зустрічаю осінь у себе під боком, під ногами, за вікном, у повітрі. Із нею гарно пишеться, малюється, гріється, п’ється кава та цикорій, чай. А ще читається. Зі смаком, витонченим задоволенням, бо що ж робити безкінечними ночами, вечорами? Гортати сторінки, прислухаючись до їхнього шурхоту, закохуватися у слова й речення, персонажів. Але з хорошої, доброї книги, тої, що тебе надихає.
Можна й фільм подивитися. Світлий, приємний, такий, після якого уява ще довго фантазує, бушує, серце щемить, а розум говорить, що вже час спати. Але тобі не хочеться спати. Ні, зовсім не хочеться! Хіба ж у такий час можна дивитися сновидіння? І ти знову читаєш книжку, а потім іще довго-довго ворочаєшся й думаєш про те, що можуть же наші письменники написати не гірше, а в певній мірі і краще, від закордонних.
Восени рівень мрій та світлих почуттів зашкалює, зносять голову й одкривають ворота серця. Осінь – це час добра, позитиву. Осінь – це пора мого щастя.
м. Ромни, 4.10.2014.
