20.11.2014 11:23
© Антоніна Грицаюк
Горобець одурів
з рубрики / циклу «Про долю»
Горобець, мов одурів,
Закохавсь в синицю,
Щодень більше нахабнів,
Літав у крамницю.
Там намисто їй придбав,
До пір’я пасує,
Грошей він не шкодував,
Нехай похіпує.
А його, мов сіра миш,
Кублиться щоднини,
Набравсь гніву, - «Чуєш, киш,
Не горбать хоч спини».
Ради діток та терпить,
Зносить всі знущання,
Та настала і та мить,
Вона тут не крайня.
Розходилась горобчиха,
Геть ввірвавсь терпець,
Не чекав такого лиха,
Гультяй-горобець.
Дала відсіч, як могла,
Й намисто порвала,
Вигнала його ж з кубла,
Пір’я общипала.
А синиці горобець,
Геть був не до пари,
Тут коханню і кінець,
Вже немає шари.
До крамниці не летить,
Грошенят немає,
Вже мовчить, лише пищить,
До кубла вертає.
Та не так то тут було,
Інший хазяйнує,
Підлатав його кубло,
З горобця кепкує.
Розходився не на жарт,
Та й пішов в атаку,
Стусанів був гарних варт,
Побили бідняку.
А синиця реготить,
У сукні яскравій,
А він з холоду тремтить,
Трясця її мамі.
м.Славута,
