Михайликів приспів

Сонце десь пішло за хмари ватнії –

Не розсіять вату батіжком…

Вийшли танки, з виду вайлуватії, 

Кожен званий лагідно «Мишком».

Хто прозвав їх – відав, що в бою не мед, 

Та в броні іти не на убій.

І «Михайли» грізно заревли «Вперед!»

І пішли пізнати смертний бій…

. 

Бойовий приспів летів над ними,

І команди із коротких слів…

Хай діждуть михайликів родини –

З екіпажів бою відунів…

. 

Йшли «ведмеді», і земля стрясалася –

Роздавить оте, що хтось навіз!

Хай би з їх дороги забиралися

Всі, хто нам у пасіку заліз!

Наступали через терня босими, 

Їх чуття єдинеє вело:

Розігнати трутнів разом з осами!

Розірвати вражеє дупло!

. 

Бойовий приспів летів над ними…

. 

Йшли Михайли, звиклі не згинатися!

Полетіли б, та не мали крил, 

Щоб до бою з нечистю узятися, 

Як святий архангел Михаїл!

Щоб не дати людям стать шакалами, 

Чия доля – рвати і стогнать…

А ведмедів білих щоб ударами –

За льодове море відігнать!

. 

Бойовий приспів летів над ними…

. 

Ще і сонце з хмари не виходило, 

Ще усіх ми числили в живих…

Та «ведмеді» грізнії надходили, 

Ті, що добрі тільки до своїх…

Ми вернемось! І не сумніваймося –

Побажайте вдачі нам і сил!

Як з тобою, брате, намихайлимось, 

Знає лиш архангел Михаїл!

м. Туркменабат, Туркменистан, 27.11.2014