НАВЧАЄ ФОНЕТИКА
Черговий урок мови вела Фонетика. Вона – подруга Морфеміки, яка повсякчас умовно ділить слова на частини, називає їх коренями, префіксами, суфіксами, закінченнями і твердить, що деякі можна вимовляти не так як вони себе показують на письмі. Ото диво! У цьому сенсі Фонетиці чи не найбільше подобається спрощення приголосних та їх збіг. Тож вона вивела на дошці: тиждень, проїзд, лестощі, серденько, якість.
- Це у називному відмінку, - пояснила Фонетика. – А зараз я вам напишу деякі слова у відмінках непрямих, тобто не у називному. А від деяких просто утворю слова з дещо іншим смисловим значенням: тижня, тижнів, тижням, тижнями; виїзний, проїзний, об’їзний…
- Тю-ю! а куди ділась моя подружка – літера Д? – запитав один з найкращих учнів класу Давальний відмінок.
- Найкраща кому? Тобі-і-і!? – здивувався Називний відмінок. – То чому ж ти не хочеш, щоб вона була у твоєму давальному відмінку?.. Чому ж ти виштовхуєш її?.. Ти ж наполягаєш, щоб, згадуючи тебе, казали ТИЖНЮ, а не ТИЖДНЮ. То кому літера Д є подружкою?
- Та у вашій ситуації ще півбіди, якось розібратися можна. А от у нас… Ой-й! Нас, одразу дві літери – Т, Ь, заступає одна знахабніла Н! Коли люди хочуть сказати ЯКІСТНИЙ, вона – стриб на наше місце! – і дражниться, що ми взагалі не дві, а півтори літери. Виходить ЯКІСНИЙ, а не ЯКІСТЬНИЙ.
- Так, справді, півтори… - подала голос якась голосна.
- Ти помовчала би! – гримнув М’який знак. – Ви, голосні, усі феміністки. Тому мені не цікаві. Мені цікаві приголосні. Будь яку з них я можу пом’якшити, вселити у неї лагідність, бо вони того самі хочуть, запрошують мене. Ось послухай як приємно зі мною, скажімо, літерам Н, Т, Л… Без мене говорили б УЧЕН, ЧЕРВЕН, ЛИПЕН. Зі мною ж – УЧЕНЬ, ЧЕРВЕНЬ, ЛИПЕНЬ. Хай хтось скаже РАДІСТ… Якесь незграбне й незрозуміло слово! А от коли я присяду на кінці, вийде РАДІСТЬ. І від такого звучання слова вам стане по-справжньому радісно на душі. Або ще: скажіть без мене слово СІЛ… Це про що йдеться? Про СЕЛА! А якщо я пристану до шляхетної Л? Що буде? Буде СІЛЬ! А про неї ж у даному випадку і йшлося. Тож, як бачите, шановні голосні, я не тільки пом’якшую, я ще надаю словам іншого повноцінного значення! А ви твердите, що я – півлітери-півзвука.
Йотовані Я, Ю, Є, Ї слухали усе це, та як заревуть гіркими слізьми: мовляв, чому ми йотовані, а не пом’якшені?! Ми хочемо з М’яким знаком!
- Дурепи! – обурилась А. – Я, як чистокровна А, не хочу бачити вас, зрадниць і таких собі хамелеонів у сукнях! То ви попричіпляли до себе Й і хвастались на весь білий світ які ви вродливі і які гарні у вас звуки. А тепер хочете зрадити Й, запросити М’яких знаків і ходити з ними під ручки. І що?!.
-Ха-а! Ха-а!.. ЬА, ЬУ, ЬЕ, ЬИ – от що буде! Ну? Скажіть щось… Хотіла б я почути ваші звуки тепер.
Фонетика виставила усім бали. Найвищі отримали М’який знак і літера А.
