КОВЗАНИ ТА ЛИЖІ
Настала зима, а снігу немає. Сумують лижі у кутку — на них маленький господар, Петрусь, геть не звертає уваги. Та це ще можна було б пережити, якби ковзанам не прийшла ідея насміхатися над ними.
— Ви Петрику не потрібні! Стійте собі у кутку тихесенько, щоб вас не викинули як непотріб. Снігу немає і не буде!.. Ха-ха-а!..
Лижі здивувалися:
— Хто б носа дер! Що ж то з вас, ковзанів, за користь, коли досі вода на річці замерзала лише один раз, і то — не сильно. Тому ваш господар і провалився крізь крехкий лід, намочився... Навіщо ви його спрямували у бік ополонки?!. А з нами у Петрика ніяких прикрощів не сталось би...
І не відомо, чим би закінчилася така суперечка, якби раптом не почав падати гарний пухнастий сніг. За якийсь час він щедро укрив білим простирадлом усю землю і, найголовніше для Петрика, його улюблений схил неподалік.
Хлопчик, не вагаючись, дістав лижі, відтак мазь для них, нею змастив гарно полозки, перевірив кріплення, палиці, одягнувся і хотів був рушити надвір, як, чує, ковзани здійняли неймовірний вереск:
— От-так! Отакий ти наш товариш — не береш з собою розважатися! Певно образився, гадаєш, що ми тебе самі завезли на тонкий лід і ти потрапив до ополонки. Ну, пробач!.. Але зараз ми теж хочемо гуляти! Навіщо тобі лижі?..
— Гаразд! Візьму і вас, — вирішив хлопчик. — А там побачимо...
Підійшов до схилу і знього побачив як сніг укрив не тільки горку, а й на річці навіть лід. Тож ковзани рішуче відклав і став на лижі, щоб вдосталь покататися на них. На заздрість ковзанам, лижі з таким задоволенням помчали Петруся, що у нього навіть дух перехопило.
— Та не вішайте носа, шановні ковзанчики!.. Я і про вас не забуду, як буде гарний лід. Але зараз — час лиж! Кожен з вас по-своєму цінний!.. Урра!.. Ех!.. — вигукнув маленький спортсмен і, відштовнувшись палицями та трохи зігнувши у колінах ноги, стрімко кознув на лижах униз.
