БУЛО ГІМНО, ТЕПЕР - ЦУКЕРКА
Як швидко змінюється думка
В людей позбавлених чуття.
Їх голова – жіноча сумка,
Всередині одне шмаття.
Псевдо-смаки свої плекають
І посилають на загал.
А їх за це, ще й вихваляють,
Оваціями сипле зал.
Летять їх вислови крилаті
З екранів наших голубих.
Незграбні, куці, й дурнуваті,
А ми, все дивимся на них.
Перевернули з ніг на плечі
Реальний стан простих речей.
І що скажу своїй малечі
Я завтра про бардак оцей.
Бо вибір став давно вже міфом:
Дивися -це, а слухай -те.
Піар-реклама хижим грифом
Над нами похапцем снує.
Ми-зомбі, чесно, тихі зомбі.
Не сперечайтеся, це - так.
В квадраті, в кубі, може в ромбі
Нас закопали без ознак.
Вже й над могилою луна
Сумної пісеньки фанерка.
На дошці вибиті слова:
«Було гімно, тепер - цукерка».
