Я забув, як писати вірші
Я забув, як писати вірші…
Ті вірші, що є родом із серця.
Переконливо щирі, прості…
Мрій нестримних глибокі озерця.
Я хотів ними зрушити світ,
Поламати системи опори,
Потрощити невігластва лід,
І підмести брехні коридори.
Я бажав їх тобі донести,
Не згубивши й краплини в дорозі.
Я приніс!Відсапнувся!А Ти!?
Не зустріла мене на порозі.
Вже й забув, як писати вірші,
Мрій нестримних глибокі озерця.
Переконливо щирі, прості…
Ті вірші, що є родом із серця.
