ВІД ЧОГО БУРЯК ПОЧЕРВОНІВ?
Принесла господарка з льоху цілий лантух овочів. І не передбачила, що цього разу вони не лежатимуть спокійно до моменту, коли знадобляться. Біла й чорна редьки засперечалися: хто поруч з ними ще розлігся – дуже схожий на них, але надто червоний? Приглядалися-приглядалися та й ущипнули.
Через біль той аж сік пустив, червоний.
– Ти хто? – запитали.
– Ми знаємо цукрові й кормові буряки. А ти – столовий?!. Брешеш. Хочеш бути ні вашим ні нашим, добреньким і друзям, і ворогам... Ти шпигун серед нас, зрадник. Зізнавайся, ким був до перефарбування: редькою білою чи редькою чорною?.. А, можливо, селерою, тільки хвостика відпустив. За чортика правиш? Контра!..
– Буряком завжди я був, столовим. Завжди. І батьки мої були столовими буряками, червоними, бордовими.
– Не сваріться, – врутилася до суперечки картопля. – Ким був столовий буряк, якщо кимось іншим був, перевірити дуже легко, шановні редьки! Скуштуйте на самак його сік.
Редьки прислухалися до поради картоплі та, з дозволу столового буряка, скуштували його сік й зразу вибачились. Тому що зрозуміли: ніякий він не шпигун і не зрадник. Він – поживний овоч, лише формою дещо схожий на них, а от за смаком зовсім відмінним й оригінальним. Редьки аж позаздрили йому. Та тут знову втішила їх картопля. Мовляв, кожний овоч по-своєму корисний, тому нікому не треба заздрити. Чим більше нас, різних, тим, значить, дбайливіші господарі. Та й нам веселіше.
