Молився вечір
Молився вечір в сині очі неба,
Молився вкотре мов останній раз.
Всю сутність вириваючи із себе
Без самозречень, обіцянок і образ.
Молився тихий інеєм на скронях,
Молився рідний квіткою в полях.
Він добре знав йому не заборонять
Упасти на цей вистражданий шлях.
Дощем, сніжинкою, зоринкою, листочком,
Бо зовсім скоро через 10 тисяч літ,
Він знав напевно, він це бачив точно,
Розсиплеться убраний болем світ.
Молився вечір в сині очі неба
Так тихо-тихо наче вмів в собі цвісти.
Так ніжно-ніжно мовби і не треба
На його вистражданий шлях світить.
