26.10.2011 20:07

-

402

14 | 14

 © Тарас Іванів († 2012)

Стропатий вечір, зголодалий, тіні 

ковтне ображено, туманом все зап’є, 

і між притишеною музикою ліні 

у сон себе і різну нечисть покладе. 

Шукають вулички, до чого б їм притнутись, 

з воріт стирчить у чімсь забрьоханий кошак. 

Проскніла мжичка не дасть пісні розігнутись, 

це ніч самотніх впала – то є вірний знак. 

Кошлаті брови налилися у ялинок, 

з під лоба дивляться, дощ сріблиться з повік. 

Спаде і цей у небуття смурний відтинок, 

бо й він потрібен, бо думки жалю розсік.