23.12.2014 15:29
Без обмежень
212 views
Rating 5 | 6 users
 © Бойчук Оля

Хата згоріла...

Звечоріло нині дуже швидко, як на ранню осінню пору. Небо чисте –пречисте. Нерівні краї горизонту вкривають теракотові пледи. А десь вдалині стривожено клекочуть бузьки. Зі спустошених нагих полів вчувається легкий запах димку : солений - спаленої трави, солодко-гіркий - зіпрілого тліючого листя, удушливий, бо хтось ненароком підкинув до вогню старі шмати і капці та всякий різний хлам. Найбільше смерділо димом, що доносився з-за городів. Там згоріла дотла Миколина хата.

- А вони гадали же я вмерла. А я вибавила його сама-самінька, і єго дітей вибавила. Їхала - м на бураки, аби си заробити, бо пенсії не буду мала. А він знати не знав де я, і не шукав. Ади 15 літ минуло…15 літ я сновигала світами без памяти. Не відала-м хто я, звідки і чого шукаю.

Не відала-м, же мене забули, не шукали і навіт свічку за здоровє в церкві не ставили… Горе моє.. Серце моє… Ніякої долі. Мала-м голий пляц і кусок городу. Теперка вернула собі своє. Най горит, най зотліє, а дощ завтра змиє. А я піду далі, може хто прийме.

Сусіди носили відрами воду, присипали полум’я землею і піском. А вітер бавився собі іскорками, роздував їх довкола як мильні бульбашки. Тепло і світло так ставало довкола. Затишно і спокійно на серці. Її змерзла душа раділа. В її божевільній уяві це велетенське охоплене полум’ям подвіря здавалось не пеклом, ні. Воно втішило її заплакане лице. Пекло вже було, і ще певно буде. А тут тільки мить тепла, спокою і щастя. Син Микола далеко зараз. За кордоном якимсь. Працює там, має ще одну жінку. Так і казав усім, же має там ще одну жінку: «Бо хлоп – то є пес. І йому мало одної самки». Обидві не бідуют, обидві щасливі, обидві чекают. Хати мурує все більші і більші, що тут, що там. Дітей є троє. Десь є. Бо пустив у світ у що були вбрані. Дівчата заміж повиходили. Коли? Ніхто не знає. І син женився.А де він – теж ніхто не знає. Може Микола знає, бо вряди-годи коли приїжджає до цеї жінки, то і діти приїжджают. Отак вкупці пообідают, полюбуються хоромами, в котрих жити ніхто не хоче і не буде, похвалят маму за обід і поїдут, куди їм треба. І Микола скоро поїде. Отак гойдається вдень на гойдалці, любує зір свій файними забудовами. Потому обійде село з гордим поглядом багача. Відвезе жінку до матері на гостину. Полюбит жінку вечером, пригріє надією. А там глянь – і тиждень минув, а за ним і другий. Робота кличе. На Різдво буде знову.

- Ой будеш-будеш синку. Будеш на Різдво колядувати. Отако як я будеш клянчати і колядувати що душенька твоя забажає. Земленьку цілувати будеш, на котрій хороми зводив. Бо душу свою звів, а докупи скласти не зміг. Бо то не є легко – душу зібрати до купи. Провини надокучают. А мати не снитсі тобі, Миколо, га? Казали люди, же би с шукав де ту маму свою дурнувату. Аби може живу знайти. Або вже де могилку хто покаже. Казали, аби службу наймив у ксьондза за здравє. Але ти руков махав і їхав собі. Думав, що згоріла десь моя душенька. Думав, думав..Горе моє, серце моє, сину мій, сину…тепер маю чого вмерти, бо маю провину…

Ранок був на диво теплий, але туманний. Так думали люди. А то ще диміло і гріло з Миколиного обійстя. Сусіди спали, бо ніч була довга і страшна. У церкві дзвонили дзвони, бо ж неділя. Ходив і бруднив попелом лапки білий кіт. Жовтіли над чорною травою притрушені сажею пізні троянди. Животіли і тремтіли декоративні туї, папороті та виноград.

А зрештою – все як завжди. Село як село. Плітки як плітки. Ніхто нікуди не поспішає. Лишень Микола вертає із заграниці поспіхом, бо мати вернулась домів.



Івано-Франківськ осінь 2014




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.12.2014 23:04  © ... => Мальва СВІТАНКОВА 

Щиро дякую) 

 24.12.2014 12:03  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Так по-справжньому...
+! 

 24.12.2014 01:29  © ... => ГАННА КОНАЗЮК 

Дуже дякую! Приємно, що така простісінька новелка може пройняти... 

 24.12.2014 01:28  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую, Таню, що прониклася твором, що зрозуміла))!
Дякую за відгук.
Я дивуюся як можна не змогти писати такою мовою, адже це сільська побутова мова))Я її чула пів життя)) Мені вона видається примітивною, але пишеться так, то й пишу)) 

 23.12.2014 22:18  Тетяна Ільніцька => © 

Олю! Занурилася у твій твір, ніби зайшла до привітного покутського села. Інколи хочеться відкинути весь цивілізаційний намул і ось так просто доторкнутися до чогось вічного. А що може бути давнішим за душу нашого народу? А душа ця якраз і живе у такій мові - простій, подеколи не обробленій.
Захоплююся твоєю майстерністю. У мене б ніколи так не вийшло - промовляти народними устами)))
І ще - я не все зрозуміла, а суть твору, його ідея, як мені здається, мені відкрилася: образа жінки на чоловіка, матері на сина, дітей на тата. А хто винний? Саме наше життя.  

 23.12.2014 21:29  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Пройняло!.. Сильний твір, Олю!!! 

 23.12.2014 15:45  Бойчук Роман => © 

Аж у душі перевернулося щось! Сильно!!! 

Публікації автора Бойчук Оля

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо