На горизонті зораного поля
Пісніє світ. Висмоктує повільно
Бездушне тіло з крові й молока.
А брата пригорнути о обійми
чи протягнеться зламана рука?
Ущухне біль. І спрагу ся втамує.
Зростуть сини апостола Марка.
Чи зможе небо задощити всує,
аби напилась втрачена ріка?
Смішне життя: довкола гаснуть зорі,
втекли боги від крові і вина.
Біліє сніг. Біліє світ. Світає доля
на горизонті зораного поля…
Про мирне небо снить озимина…
Івано-Франківськ, 22.11.2014
